Джерело істерії — сильний біль. Істерика — це афективно заряджений стан, що супроводжується потужним емоційним сплеском, криками. Людина кидається речами, падає на підлогу, ламає предмети та ін. Механізм істерики такий: що більше глядачів — то вона сильніша. Для істерії характерні демонстративні емоційні реакції (сльози, сміх, крики), судоми, параліч, втрата чутливості, глухота, сліпота, потьмарення свідомості, підвищена сексуальна активність та інші, нерідко вигадані прояви.

Як розпізнати істеричну людину?
Можливі ознаки:

• гучний голос
• яскравий одяг
• зухвалий макіяж
• зацикленість на моді та ін.

Словом, це можуть бути будь-які зовнішні атрибути, здатні привернути увагу оточення.

Також істерик схильний говорити загальними фразами та судженнями, які замінюють для нього переживання. Наприклад: “Французьке вино — найсмачніше вино у світі”.

Головне джерело істерії — сильний біль, що породжує внутрішню порожнечу. Людина гостро потребує іншої людини, наодинці із собою вона почувається втраченою, не знає, хто вона насправді, їй потрібна публіка. Такими “глядачами” можуть виступати члени сім’ї. Вони повинні дивитися та аплодувати, але при цьому перебувати на дистанції та в жодному разі не лізти “на сцену” до істерика. Подібна поведінка може бути нестерпною, але людина не вміє інакше.

Людям з істеричним складом особистості властива також схильність до фантазування, нестійкість настрою, театральність поведінки, а також кидання в крайнощі. Наприклад, людина проявляє байдужість, але потім стає занадто привітною. Для істерика також характерна постановка питань на кшталт “Ти мене любиш або ненавидиш?”, “Ти за мене чи проти мене?”

Порожнеча всередині істерика — це не просто порожнеча, а анестезуюча оболонка, під якою ховається біль. Який виникає на тлі трьох сфер досвіду людини.

• Переживання надмірного сорому або тиску в батьківській родині.
• Порушення особистих кордонів через сексуальне зловживання — спокушання або насильство.
• Досвід великої самотності. Наприклад, людину в дитинстві покинули батьки або не приділяли їй достатньо уваги.

Найчастіше істерики трапляються тоді, коли є глядачі або вигода. В якій би страшній істериці не була людина, коли зникає вигода або змінюється публіка — вона відразу ж припиняється.

Страждання істеричної людини — це великий виклик для оточення, проте біль при істерії має бути почутим. Це одне з найважливіших завдань психотерапії. Близьким істеричної людини необхідно мати дуже багато терпіння: щоб їй допомогти, потрібно самому бути досить міцним і стабільним.

Для істерика не бути в центрі уваги буквально означає не існувати. Його поведінка — драматична, нестабільна, маніпуляційна. Така людина імітує і грає, щоб відчувати, що живе. Їй також властиві прояви неадекватної сексуальної спокусливості з провокаційною поведінкою.

Істерична особистість легко потрапляє під вплив оточення і обставин, а також часто вважає стосунки більш близькими й інтимними, ніж це є насправді.

Що робити і як не розгубитися, якщо з тобою або твоїм близьким трапилася істерика?

Істеричний плач відрізняється від звичайного особливою бурхливістю. Він супроводжується погано контрольованими рухами — заламуванням рук, хапанням себе за волосся. Людина у свідомості, але контакт з нею дуже ускладнений.

• Важливо зберігати спокій. Зловити погляд людини та заговори з нею, спокійно вимови: “Подивися на мене”. Детально і покроково розкажи, що зараз необхідно зробити. Наприклад: “Машо, подивися на мене. Зараз ти витрачаєш багато сил. А вони нам потрібні, щоб…” — і перерахуй, для чого.
• Можна спробувати м’яко відвести людину вбік. Якщо немає такої можливості, важливо говорити з нею короткими, але впевненими фразами, спокійним тоном давати прості вказівки. Наприклад: “Сядь”, “Витягни руку”, “Розтисни кулаки” та ін.
• Запропонуй людині повільно пити воду. Це допоможе їй ще до того, як вона доп’є.

Все це можна робити по колу, поки істерика не перейде у звичайний плач. Надалі важливо зрозуміти, що сама людина може не визнавати свого стану, але в її істеричній поведінці звучить крик про допомогу.